Home » Софія Русова і наш край

Статистика

Яндекс.Метрика

Софія Русова і наш край

(до 160-річчя від дня народження)


dQ8cgQdK4d0Софія Федорівна Русова
(уроджена Ліндфорс; 18 лютого 1856, Олешня, Чернігівська губернія5 лютого 1940, Прага) – українська просвітителька, педагог, прозаїк, літературознавець, громадська діячка, одна з піонерок українського жіночого руху: https://uk.wikipedia.org/wiki/Русова_Софія_Федорівна

Педагогічній спільноті широко відомі роботи Софії Русової у галузі дошкільної освіти й виховання.

02 03

Радимо переглянути віртуальну виставку про історико-меморіальний музей Софії Русової, який було відкрито в 2013 році у селі Олешня Ріпкинського району, що на Чернігівщині. Експозиція, яку створили фахівці Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського, розмістилася у будиночку на території садиби Ліндфорсів, де народилася їхня видатна землячка: http://pmu.in.ua/pedago_memor_mus_ukraini/musei_sofia_rusova/

11rusov
Софія Русова також бувала і в наших краях, разом зі своїм чоловіком – Олександром Русовим, який працював над статистичним описом Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. В Єлисаветраді вони тісно спілкувалась із багатьма відомими діячами українського просвітництва.

Пропонуємо уривки з дуже цікавого видання:

Русова Софія. Мемуари. Щоденник – К.: Поліграфкнига, 2004. – 544с.sofrus«…Але на тлі культурного розвитку народжувалась нова українська сила – український театр. Маленька купка справжніх великих артистів – Марія Заньковецька, Микола Садовський та Марко Кропивницький розпочали свої вистави, спочатку як аматори, але промінням свого таланту відразу осяяли сцену київського театру: це був наче перший дзвін, що в темряві придушеної національної свідомості кликав до пробудження [80].

…Тим часом наші статистики виїхали з Одеси на опис Єлисаветградського повіту, і всі розквартирувалися в самому таки Єлисаветграді. Це було тоді одно з найкультурніших міст на Херсонщині, там була гарна реальна школа, кавалерійська юнкерська школа, там жив наш відомий артільник Микола Левицький, що один з перших зрозумів значення кооперативного принципу і з захопленням та великим успіхом засновував з людьми. ріжні виробничі артілі. Як з кожного новатора, з нього сміялися, висміювали його палкі промови, але життя показало всю правду його піонерства [90].

…Жив у Єлисаветі ще один видатний українець, лікар Михалевич, демократ чистої води, євангелької моралі у відносинах з людьми. Довго його українська діяльність ховалась за його великою обережністю; місцева поліція дуже шанувала його і як людину, і як найкращого лікаря в місті, і теж дивилась крізь пальці на його українські симпатії, на близькі стосунки з селянами околишніх сіл. Але з’явився новий жандармський полковник, і Михалевича арештовано. Ціле місто було страшенно цим схвильовано, баби з сел приносили у тюрму своєму лікареві молоко, садовину тощо і плакали на тюремному дворі, що немає тепер кому лікувати їхніх дітей. Така популярність дуже не подобалась начальству, і лікаря скоро заслали на Сибір [90].

…Оселилися ми в хаті старого Тобілевича, батька славетних артистів. Хата стояла на кінці міста за цвинтарем в густому повному всяких овочів саду.

0006

На сьогодні тут розміщується Кіровоградський літературно-меморіальний музей І. Карпенка-Карого.

Дід жив з старшим сином Іваном і його дітьми – дівчинкою Галочкою та двома хлопцями. 07 Іван Тобілевич служив секретарем у місцевій поліції, але не мав нічого спільного з тим звичайним типом поліцейського урядовця, до якого ми звикли. Веселої вдачі, цікавився всякими культурними справами, любив музику. З захопленням говорив про театр та про своїх братів-артистів. Його хата була осередком культурного життя міста. Ми відразу якось сприятелювалися з цим талановитим високо натхненним (ентузіастом?) «секретарем Єлисаветської поліції». Жінка його на той час десь лікувалась від туберкульозу. Дід Тобілевич полюбив дуже мою Любу, а я їхню Галю. Й усім дітям було дуже добре в цьому затишному куточку, трохи віддаленому від міста.

…Тут ми познайомились з одною дуже цікавою особою: євреєм Гордіним, відомим на Херсонщині пропагатором нової віри – сполучення християнства з іудейством… Скоро він запросив мене взяти участь у концерті на користь його гуртка. Великі плакати з моїм прізвищем скоро були розклеєні всюди у місті, вже ми зробили одну репетицію. Але в самому концерті не довелось нам взяти участь. За день до концерту перед обідом прибігає додому дуже схвильований пан Іван. «Ой лихо, – каже моєму чоловікові, – Соф.Фед. поліція шукає, а коли я сказав, що ви у мене живете, на мене накинулись, як це я не дав знати ані в поліцію, ані до Жандармського Управління, що така політична «піднадзорна» живе в Єлисаветі»

«От бачите, – каже Ол. Ол., – хіба ж я вам не казав, що моя жінка піднадзовна. І треба про її перебування в місті повідомляти начальство, а Ви тоді ще сміялись та казали: «Я сам начальство! Авжеж начальство, я ж секретар поліції, коли я знаю, хто в мене живе, то чого ж більше, адже ж не втече від мене Соф .Фед.» Зараз після цієї розмови прийшов «околоточний» і дав мені прочитати наказ жандармського полковника, який вимагав, щоб я за 24 години виїхала з Єлисавету, бо «це місто на стані особливої охорони. І в ньому не можуть жити політичні,що знаходяться під гласним поліційним доглядом» [90-91].

…Коли приїхали до Єлисавету всі стистики, то склався цілий український гурток – Русов, Волошин, Грабенко, Василевський Теофан. Їх товаристські сходини в справах статистичних праць здались дуже підозрілими жандармам. Найшовся якийсь регістратор, як то кажуть, молодий та ранній, що набалакав чогось про цих людей, і ось одного прекрасного вечора всі вони були арештовані з пишним обвинуваченням в «малороссийських притиправительственных выступлениях» (?!). Але бракувало будь-яких доказів, то за кілька день усіх випустили…[96].

…Одного разу, коли в Херсоні була на гастролях трупа Кропивницького, до мене двома шаландами приїхала дорога М.К.Заньковецька, Садовський, Саксаганський та їхня мила сестра з чоловіком. Всі ми згадували їхнього брата Тобілевича, якого нам усім так бракувало. А його після мого від’їзду взято під «гласний надзор» і вислано з Єлисавету аж у Новочеркаськ зате, що не повідомив начальство, що в його хаті живе така шкідлива революціонерка, як я. Дуже ми журились з Ол. Ол., що живучи в хаті Тобілевича, я на нього накликала таку недолю. Але ми вже мали відомості, що і на самітному засланні Іван Тобілевич не втратив своєї творчої вдачі і дав їй конкретну реалізацію, почавши писати свої безсмертні драми, а М.Заньковецька вже готувалась виступати в його першому творі – «Бондарівна» [99-100]».

Таким чином, у своїх спогадах Софія Федорівна Русова підтверджує той факт, що саме її перебування у сім’ї Тобілевичів у Єлисаветграді стало причиною заслання Івана Карповича до Новочеркаська, де він розпочав свою творчу працю як драматург.

Матеріал підготувала: Л.А.Гайда