Home » Педагоги-краєзнавці » Фартушняк Дмитро Іванович

Статистика

Яндекс.Метрика

Фартушняк Дмитро Іванович

61

У другій половині ХХ століття однією з характерних ознак українського освітянського середовища було формування когорти вчителів-краєзнавців. Їх внесок у процес виховання і становлення молоді важко оцінити, особливо тих, хто переніс тяготи війни, глибоко розумів її страшну сутність. Це була особлива категорія вчителів, які не могли стояти осторонь важливих суспільних процесів, громадянський обов’язок спонукав берегти і передавати молоді історико-культурні й духовні цінності. Їх єднала глибока любов до рідного краю, до його історії, повага до минулого народу, небайдужість до того, щоб зібрати, зберегти і передати прийдешнім поколінням краще, щоби не зітерлись у пам’яті відомі події, розповіді про тих, хто жив поруч і заслуговує на шану і повагу земляків. Саме такі вчителі зібрали, дослідили, зберегли значну кількість пам’яток історії та культури краю, що мають значення як історико-джерельний матеріал, несуть у собі величезний виховний потенціал [4, 4]. Адже на конкретних прикладах життя і діяльності відомих наших земляків можна донести до молоді поняття про непересічні цінності народу і держави. Цей їх внесок у краєзнавчу науку та популяризацію пам’яткознавства ще ніким не узагальнено та гідно не оцінено.

Грунтовного дослідження з проблем краєзнавчо-пошукової роботи педагогів на Кіровоградщині другої половини ХХ – початку ХХІ століття немає. Проблематика діяльності місцевих краєзнавців вивчена на регіональному рівні досить фрагментарно. Зокрема, життя і діяльність Д. Фартушняка досліджували та популяризували В. Босько, О. Брайченко, І. Гаврилюк, В. Даценко, Є. Долматовський, Р. Федосєєва, М. Шраменко, В. Шурапов.

Наша віртуальна виставка презентує основні етапи життя та діяльності Дмитра Івановича Фартушняка з метою показати його внесок у процес дослідження, збереження та популяризації історико-культурної спадщини рідного краю, зокрема, історії трагічних подій початку Великої Вітчизняної війни в урочищі Зелена брама біля села Підвисокого, що у Новоархангельському районі на Кіровоградщині.

Його біографія викладена особисто у листі до О. Д. Брайченка [2, 108-109].

62

63

Народився Дмитро Іванович 7 жовтня 1922 року в селі Давидівка Голованівського району. Після закінчення Підвисоцької середньої школи в 1939-1941 роках навчався в Одеському індустріальному інституті на хіміко-технологічному факультеті. У липні 1941 року був призваний до лав Червоної Армії, ставши бійцем розвідувального батальйону Приморської армії Південного фронту. Брав участь в обороні Одеси, отримав поранення у ногу і був захоплений у полон румунськими військами. Ув’язнений у таборі військовополонених, що знаходився у селищі Індепеденца (Румунія), звідки у квітні 1944 року здійснив втечу. З 15 квітня 1944 року – боєць 22-ї танкової бригади 6-ї гвардійської танкової армії, в складі якої брав участь у бойових діях на 2-ому та 3-ому Українських фронтах (Молдова, Румунія, Угорщина, Австрія, Чехословаччина, зокрема, у Яссо-Кишинівській, Будапештській, Віденській та Празькій військових операціях). У серпні 1945 року воював у складі 18-ї гвардійської танкової армії на Забайкальському фронті. 6 грудня 1945 року був демобілізований з лав Радянської Армії. Нагороджений трьома орденами – орденом Слави ІІІ ступеня, Вітчизняної війни ІІ ступеня, За мужність ІІІ ступеня та 17-ма медалями.

У 1948 році закінчив у Москві Центральні курси заочного вивчення іноземних мов, у 1952 (з відзнакою) – історичний факультет Одеського державного університету. У повоєнний час Дмитро Іванович працював учителем математики і німецької мови Семидубської семирічної школи; учителем історії, математики та англійської мови Полонинської семирічної школи, а згодом – учителем історії Перегонівської середньої школи. З 1953 року він почав працювати у селі Підвисокому, у місцевій школі (до 1994 року – практично 41 рік!).

В інтерв’ю кореспонденту журнала «Сельськая молодежь» (1969, №11) Роману Харитонову Д. І. Фартушняк зізнався, що війна мала вирішальний вплив на його подальшу долю, що він мріяв про математику, але після того, як юнаком пройшов через кров, розруху і смерть, захотілось розказати іншим про побачене і пережите [3, 2]. Спочатку його улюбленим дітищем у школі став інтернаціональний клуб, де здійснювалось листування з представниками усіх континентів, з першими особами багатьох країн [10, 44]. Всі вони були почесними членами цього клубу, тоді унікального явища в суспільстві. Ірландія, Німеччина, Канада, Британська Гвінея, Чилі, Великобританія, Австралія, Колумбія, Куба, Індія, Болівія – така географія спілкування.

Д. І. Фартушняк був переконаний, що історія як предмет найбільше впливає на майбутнє школяра. Людина не може жити поза суспільством, тому історію суспільного розвитку має знати добре. Без знання того, який шлях пройшло людство, яка історія Батьківщини, рідного краю, неможливо бути повноцінним громадянином. «Сфальсифікована історія веде суспільство у глухий кут. Не помітиш помилки у минулому, не уникнеш її у майбутньому». – наголошував Дмитро Іванович, відчуваючи у цьому свою велику відповідальність і як історик, і як людина [3,2].

З 1967 року Дмитро Іванович розпочав створення музею історії села Підвисокого. Все своє життя він разом з однодумцями-колегами, учнями збирав матеріали з місцевої історії. На основі цієї збірки у 1967 році було створено історичний музей, урочисте відкриття якого відбулось у день 50-річчя Жовтневої революції.

64

65

Краєзнавці зібрали, систематизували та вивчили значну кількість пам’яток, речових джерел та документів. Учні приносили до музею знаряддя праці, речі побуту; зустрічались зі старожилами, ветеранами. Пошукова робота сприяла вихованню у багатьох випускників школи пізнавальних інтересів, спонукала до творчої самостійної діяльності, сприяла формуванню любові до рідної землі.

66

67

Музей у Підвисокому був створений саме завдячуючи йому. Добрим помічником Д. Фартушняка у цій справі став його товариш по роботі – заслужений вчитель України Григорій Купріянович Симоненко, доля якого теж була не з легких. Ще підлітком в 1943-му його вивезли до Німеччини. Тікав. Григорія піймали, перебував в Освенцімі, а потім у Дахау. Нова втеча… Тоді вже Європою йшла весна визволення. Його, хворого на черевний тиф, в лісі знайшли американці. Видужавши, він повернувся на Батьківщину [10, 44].

Значну допомогу на той час школі та музею надала місцева парторганізація й правління колгоспу «Дружба». Було виділено приміщення у Будинку культури, а також кошти на оформлення музею. Задум Дмитра Івановича представлено на стендах і вітринах, які ілюструють історію села від найдавніших часів до сучасності. Приймаючи гостей, Дмитро Іванович розповідав про одне з найбільших поселень трипільської культури Володимирівське, демонструючи колекцію археологічних пам’яток [4, 44].

68

69

Але, за розповідями гостей, найбільшою популярністю у відвідувачів користувався розділ про Велику Вітчизняну війну, який містив унікальний матеріал про її початок, важкі оборонні бої з 1 по 7 серпня 1941 року.

70

71

У вересні 1966 року до села прибула невелика група ветеранів 6-ї та 12-ї армій. Виступаючи на мітингу, вони висловили побажання відкрити музей саме у Підвисокому, де закінчився бойовий шлях цих армій у трагічний період початку війни. Однак на той час не було відповідних матеріалів і спогадів. Своєрідною ниточкою стала стаття в газеті «Известия» про заслуженого вчителя СРСР М. Алесєєва, його бойовий шлях. Хоча у статті не була названа місцевість, та Д. Фартушняк, співставивши події, зрозумів, що йдеться про Підвисоке. На свій лист Дмитро Іванович не лише отримав відповідь з далекої Якутії, а й 42 аркуші машинописного тексту зі спогадами та адресами однополчан. З цього і почалось листування та збір матеріалів для музею. Крок за кроком учитель та учні, написавши сотні листів, зібрали експонати для розділу присвяченого захисникам Зеленої брами [9,3]. Після війни, як і багато фронтовиків із «сивого покоління», Дмитро Іванович розумів: кому ж, як не йому, треба сказати правду про Зелену браму, залишити добру пам’ять про мужніх бійців шостої і дванадцятої армій. Він разом із слідопитами повернули імена багатьом загиблим, у музеї було зібрано спогади ветеранів, учасників тих подій.

Експозиції музею розповідають також про участь односельчан у війні, увічнено пам’ять про 296 воїнів-земляків, 193 імен бійців 6-ї і 12-ї армій, відшукав 1200 ветеранів Зеленобрамської битви. Не хто інший, а саме Дмитро Іванович завдяки створенню музею повернув добре ім’я фронтовикам, на чию долю випали жорстокі кровопролитні бої у районі Володимирівки, Підвисокого, Умані.

72

73

На основі зібраних ним документальних матеріалів учасник цих подій Євген Долматовський написав славнозвісний історико-публіцистичний нарис «Зелена брама», який неодноразово перевидавався.

74

75

Долматовский, Е.А.Зеленая брама: Документальная легенда об одном из первых сражений Великой Отечественной войны Даруючи примірники цієї книги краєзнавцю, із вдячністю писав «Дмитру Івановичу Фартушняку – фундатору цієї книги. Славному Солдату історії, славному Відкривачу і Хранителю історії «Зеленої брами». Воїну і Учителю…» [3,2].

(Фото 09) Автори книги «Земний уклін тобі, Солдате…» [10] при підготовці видання (2003 рік), відвідали село Підвисоке і зустрілись із Фартушняком. Розповідають: «Дмитро Іванович час від часу піднімається з-за стола, дістає книги, в яких є відомості про частини, котрі дійшли до Зеленої брами, про її учасників, кладе на стіл пухкі папки зі спогадами, документами, фотографіями і по ходу коментує. Я дивлюся в його світлі, трохи стомлені роками, сповнені розуму очі. Такі довірливі, спокійні. В них віддзеркалюється його багата і неосяжна душа. В них сяє тиха мудрість філософа. Віє спокоєм, лагідністю, теплом, струмує могутня енергія знань. Високе красиве чоло прикрашає тонке інтелігентне обличчя людини широкого інтелекту та ерудиції. Вражає чіпка пам’ять. Ясність думки. Числа, дати, роки, прізвища, імена, по батькові, звання військових усіх рангів, номери частин тощо. Все пройшло через його серце. Зафіксована натренована вчительська пам’ять, чіпка пам’ять дослідника, вченого, поліглота [10, 40],

1970 року у співавторстві з К. Лівшицем Д. Фартушняк написав історичний нарис про Підвисоке для проекту «Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область» [ 6, 472-481].

Дмитро Іванович з 1967 по 2002 роки – незмінний директор музею села Підвисокого, за 35 років зібрав понад 3 тисячі експонатів, провів 5 тисяч екскурсій, написав більше тисячі листів ветеранам 6-ї та 12-ї армій.

Загальний трудовий стаж Дмитра Івановича 47 років. Своїм життєвим девізом він назвав «Feci, guod potui, faciant meliora potentes. Dixi: Я зробив, що міг, хто може, нехай зробить краще» [2, 109].

У 1974 році сільському музею присвоєно звання «Народний», а Дмитру Івановичу Фартушняку – звання Заслужений працівник культури Української РСР.

У 2000 році він став лауреатом обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова [12, 107-108].

Нагороджений знаком «Відмінник народної освіти УРСР» і «Отличник просвещения СРСР». В грудні 2003 року йому присвоєно також звання “Почесний громадянин села Підвисоке” [11,3].

Щира дружба пов’язувала Д. І. Фартушняка із видатним педагогом В. О. Сухомлинським. Вони познайомились у 1968 році на Всесоюзному з’їзді вчителів у Москві. У листах до Дмитра Івановича Сухомлинський з теплотою згадує ці незабутні дні: «Кожна нова хороша людина, яку зустрічаєш на шляху життя, це нова радість і нова краса, я поважаю в вас невтомного трудівника, жадобу до знань, повнокровне багате духовне життя. Саме таким мені уявляється ідеал учителя» [3,2].

Василь Олександрович Сухомлинський дав також ще одну вичерпну характеристику: «Живе у нас у Кіровоградській області, в селі Підвисокім, учитель Дмитро Іванович Фартушняк. Викладає історію в десятирічці. Це чудова особистість. Перед ним знімають шапки всі – від сивого старого до маленької дитини, шануючи в цій людині небачене, без перебільшення, дивне багатство знань. Дмитро Іванович вивчив тисячу першоджерел з історії нашої Батьківщини і зарубіжних країн. Проживаючи в селі, він самостійно опанував 9 мов. Він в оригіналі читає Шекспіра і Сервантеса, Гете і Сент-Екзюпері. Уроки історії для його вихованців стали справжніми святами» [10, 44].

76

Проведення 5 серпня 2011 року на базі Підвисоцької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені Т.Г.Шевченка наукової конференції «Зелена брама: героїзм-трагедія-пам’ять» свідчить про продовження справи Д. Фартушняка, що слугує найкращою йому подякою за багаторічну подвижницьку працю Патріота і Громадянина.

77

Серед основних положень прийнятої на конференції резолюції: клопотання перед відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування про надання урочищу Зелена брама – місцю подій одного з етапів Київської стратегічної оборонної операції (7 липня – 26 вересня 1941 року) статусу історико-заповідної території періоду Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років; широке висвітлення у засобах масової інформації отриманих пошуковцями нових даних про обставини оточення та героїчної боротьби радянських воїнів, про конкретних учасників тих подій; сприяння науковцям у проведенні об’єктивних досліджень з даного питання.

78

У спеціальному випуску Краєзнавчого вісника з нагоди відзначення 70-річчя трагічних подій в урочищі Зелена Брама: «Зелена Брама: героїзм – трагедія – пам’ять» представлено матеріали науково-практичної конференції, яка відбулась 5 серпня 2011 року у с.Підвисоке Новоархангельського району Кіровоградської області.

Серед авторів: Микола Сухомлин, Юрій Галкін, Віктор Єлецький, Олег Нуждін, Сергій Шевченко, Дмитро Сурков, Олександр Чорний, Василь Даценко, Олександр Філь, Василь Сибірцев, Вадим Тодоров, Павло Фещенко, Лариса Гайда, Олександр Кротов. Матеріали збірника включено новітні регіональні дослідження з історії Другої світової війни, коли у серпні 1941 року в урочищі Зелена брама потрапили в оточення 6-а та 12-а армії Південно-Західного фронту (командуючі генерали І. Музиченко та П. Понєдєлін).

79

Нещодавно у Кіровограді відбулась презентація книги Василя Даценка «Зелена Брама:повернення до легенди». – Електронний ресурс – Режим доступу: http://ww.pereveslo.org.ua/index.php/blohy/item/12773-u-kirovohradi-vidbulasya-prezentatsiya-knyhy-vasylya-datsenka-zelena-brama-povernennya-do-lehendy.h

Д. І. Фартушняк заслуговує на створення і поповнення особового фонду у Державному архіві Кіровоградської області, організації музейної кімнати у школі, написання і видання ґрунтовного дослідження про його життя та діяльність у надзвичайно цікавому середовищі Новоархангельщини другої половини ХХ – початку ХХІ століть. З метою увічнення його пам’яті, заохочення та підтримки новоархангельців, які займаються краєзнавчою та пам’яткоохоронною діяльністю, варто започаткувати місцеву краєзнавчу премію імені Дмитра Фартушняка.

Література та джерела:

1. Босько В. Визначні постаті Степової Елади [Текст] / В.Босько. – Кіровоград: видавничий центр «Інформаційна мережа», 2004. – 376 с.

2. Брайченко О.Д. У музей як на свято. Штрихи до біографії [Текст] // Педагогічний вісник. – 2007. – №4. – С.108-110.

3. Гаврилюк І. Він був патріотом,ерудитом, інтелектуалом, хранителем скарбів «Зеленої брами» [Текст] / І. Гаврилюк //Колос. – 2009. – 22 серпня . – С.2.

4. Гайда Л. А. Вчителі-краєзнавці, засновники музеїв Кіровоградщини. (Біографічні нариси) [Текст] / Л.Гайда. – Кіровоград : Центрально-Українське видавництво, 2004. – 56 с.

5. Даценко В. Зелена брама: трагедія, героїзм – пам’ять [Текст] // Народне слово. – 2011. – 4 серпня. – С.8-9.

6. Історія міст і сіл УРСР. Кіровоградська область [Текст]. – К. : Інститут історії Академії наук УРСР, 1972. – 815 с.

7. Кузик Б. М., Білошапка В. В. Кіровоградщина: історія та сучасність центру України: в 2 т. – Д.: АРТ-ПРЕС, 2005. – Т.2. – 452 с.

8. Памятные мероприятия, торжественные захоронения, встречи ветеранов, фотоотчеты эспедиций. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://parabellum1941.narod.ru/photoalbum18.htm. – Дата доступу: 19 серпня 2011 року. – Назва з екрана.

9. Шраменко М. Хранитель скарбів «Зеленої брами» [Текст] / М. Шраменко // Колос. – 2011. – 21 червня . – С.3.

10. Шурапов В. Земний уклін тобі, Солдате… [Текст] / В. Шурапов, Р. Федосєєва. – Кіровоград : КОД, 2004. – 168 с.

11. Шурапов В. Підвисоцька «Атлантида». [Текст] / В.Шурапов // Кіровоградська правда. – 2004. – 6 квітня. – С.3.

12. Янчуков С. З іменем Володимира Ястребова. [Текст] / С.Янчуков. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2005. – 180 с.

13. Краєзнавчий вісник Кіровоградщини. Випуск VІ. – Спеціальний випуск з нагоди відзначення 70-річчя трагічних подій в урочищі Зелена Брама: «Зелена Брама: героїзм – трагедія – пам’ять». Матеріали науково-практичної конференції, яка відбулась 5 серпня 2011 року у с. Підвисоке Новоархангельського району Кіровоградської області / За заг. ред. О. Бабенка. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2011. – 128 с.

Заочна мандрівка місцями, пов’язаними з життям і діяльністю Дмитра Івановича Фартушняка