Home » Міністри освіти – наші земляки » Маринич Олександр Мефодійович

Статистика

Яндекс.Метрика

Маринич Олександр Мефодійович

40

Олександр Мефодійович Маринич – видатний учений, державний і громадський діяч, міністр освіти України (1971-1979), один із фундаторів та організаторів сучасної української географічної науки, багаторічний президент Українського географічного товариства, лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки, заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент НАН України, доктор географічних наук.

У довідниках та інших джерелах представлені декілька варіантів його біографії, і у жодному з них не вказано, що він закінчив школу саме у Кіровограді, також майже не згадуються факти про дитинство та юність. Це спонукало нас здійснити дану краєзнавчу розвідку.

Народився Олександр Мефодійович Маринич у селі Суботці Знам’янського району, де отримав початкову освіту у місцевій школі. До речі, прізвище Мариничів доволі розповсюджене у цих краях, а один із кутків Суботців і сьогодні називається Мариничівка.

Неодноразово, Олександр Мефодійович відвідував своє рідне село, зустрічаючись з колективом Суботцівської загальноосвітньої школи.

41

1 вересня 2013 року на фасаді приміщення Суботцівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів було відкрито меморіальну дошку О. М. Мариничу.

42

На її відкритті були запрошені гості, видатні географи України:

43

Ярослав Богданович Олійник, декан географічного факультету Київського Національного університету ім. Т. Шевченка, президент Українського географічного товариства, доктор економічних наук.

Вячеслав Іванович Олещенко, радник Президента України, віце-президент Українського географічного товариства, кандидат географічних наук.

44

45

Ініціаторами встановлення меморіальної дошки є директор школи Анатолій Григорович Савлук та педагогічний і учнівський колективи школи. Дошка встановлена на кошти, зібрані в ході операції «Пам’ять» від збору макулатури та на благодійні кошти.

З часом сім’я Мариничів переїхала до сусідньої Богданівки. Родичі, які проживають у селі, зберігають брошуру «Олександр Мефодійович Маринич. Біобібліографія» з його дарчим надписом «Володимиру Мариничу з добрими побажаннями. 10 жовтня 1996 року», де у розділі про основні дати життя і діяльності вказано: «1927-1937 рр. – навчання в початковій школі села Суботці Знам’янського району Кіровоградської області, в 5 класі середньої школи села Богданівки Знам’янського району, в середній школі №4 м. Кіровограда, яку закінчив з відзнакою» [4, 10].

46

Пошуки документального підтвердження фактів навчання О. Маринича саме у Кіровограді дали такі результати. Зокрема, вдалося встановити, що Кіровоградська політехнічна школа №4 розташовувалась у приміщенні Пашутінського училища.

47

У документах Єлисаветградської міської думи зазначено, що 16 квітня 1903 року міська дума одноголосно затвердила програму відзначення 25-річчя службової діяльності на посаді міського голови Олександра Миколайовича Пашутіна, до якої було включено і такий пункт: «Открыть городское народное училище на Ковалевке с присвоением ему имени А. Н. Пашутина с тем, чтобы открытие могло последовать с августа месяца сего года, для чего необходимый кредит в размере 1115 руб. отнести на сверхсметные прибыли городского общественного банка за 1902 год и внести его в дополнительную смету, а на будущее время сумму, необходимую для содержания этого училища в комплекте первоначально на 80 учащихся, ежегодно вносить в смету городских расходов, и теперь же возбудить в установленном порядке надлежащее ходатайство о присвоении вновь предполагаемому училищу имени А.Н. Пашутина» [5]. На сьогодні залишки Пашутінського училища збереглись, вони вбудовані у сучасне приміщення підприємства «Акустика» (всередині двору) по вулиці Орджонікідзе, 5.

48

У записках Марії Плахотіної також подаються відомості про те, що міське народне училище імені О. М. Пашутіна засноване в 1904 році, тепер підприємство «Акустика» [7,122].

У Державному архіві Кіровоградської області зберігається «Звіт про роботу Кіровської середньої школи №4 за 1937-38 навчальний рік»,

49

де ми знаходимо підтвердження, що вона знаходилась у приміщення Пашутінського училища: «Кіровська середня школа №4 міститься по Кавалерійській вулиці (сучасна Орджонікідзе,5) в одному 2-поверховому будинку, який має 8 класних кімнат, канцелярію, клубну кімнату для бібліотеки … Саме по собі приміщення надзвичайно гарне і в належному порядку, але вимогам 10-річки не відповідає. Школа працює у 2 зміни з перевантаженням» [1]. Серед наказів по школі за 1935-41рр. різного змісту нами віднайдені свідчення про навчання у ній Олександра Маринича. Зокрема, це наказ від 20.03.1936 р. №10 по Кіровській середній політехнічній школі №4 «Про організацію груп самозахисту ППХО» (протиповітряної та хімічної оборони), згідно з яким у школі створювались 2 групи самозахисту, кожна включала 4 ланки – «І ланка охорони порядку була затверджена у складі: ланкова Короп М.П., члени ланки – Терентьєв Ів., Дікайчук Ів., Маринич Ол., Дмитренко В. [2]. За нашими підрахунками він у цей час навчався у 9 класі. А наказ про тодішній перепис дитячого населення свідчить, що у цей час у вказаній школі навчались діти, які проживали на вулицях – Чигиринська, Київська, Вокзальна, Бульварна, Московська, Калініна, провулках Шкільному й Театральному, можливо і сім’я Мариничів теж проживала у цьому районі.

Цікавими є також деякі факти діяльності школи у часи навчання О. Маринича. Можемо висловити припущення, що саме вплинуло на вибір ним майбутньої професії. Можливо, ґрунтовне вивчення географії, адже природничі дисципліни викладались на той час з 5 по 9 клас таким чином – географія 2 години та природознавство по 2 години на тиждень (4 уроки на тиждень у кожному класі), а у 10 класі курс «Геології та мінералогії» викладав сам директор школи Митрофан Федорович Короп. Судячи із змісту наказів, у школі активно працювали комсомольська й піонерська організації, старостат, учком та чисельні гуртки – співочий, драматичний, літературний, фізкультурний, музичний, військовий, авіамодельний, технічний, шаховий. На жаль, невідома доля директора школи, який, безперечно, був непересічною особистістю. У 1937 році в одному з наказів по школі вказано: «Коропа М.Ф. за незабезпечення комуністичного виховання і ворожий вплив на дітей з роботи зняти». Його дружина, Марфа Петрівна, яка викладала рідну мову та літературу, була звільнена за місяць до цього.

Володимир Тимофійович Самброс, який працював у 50-70 роки минулого століття директором Кіровоградської середньої школи №4, пригадує, що вона розміщувалась у приміщенні Пашутінського училища до 1962 року, далі тимчасово була переведена до машинобудівного технікуму. Сам будинок Пашутінського училища було передано заводу «Червона зірка», у ньому розмістився інститут сільськогосподарського машинобудування, а далі на його місці було побудовано інженерний корпус заводу. Тоді ж було прийнято рішення про будівництво нового приміщення для Кіровоградської середньої школи №4 по вулиці Калініна, яке було здано в експлуатацію у жовтні 1967 року. Володимир Тимофійович розповів, що одного звичайного робочого дня до його кабінету увійшов чоловік високої гарної статури, привітавшись, представився як міністр освіти Олександр Мефодійович Маринич. Він обійшов приміщення нової школи, зустрівся з педагогами; запитав, як живе школа, які має проблеми. При спілкуванні з Володимиром Тимофійовичем наголосив, що він випускник Кіровоградської середньої школи №4, хоча навчався у старому приміщенні. У розмові з теплотою і вдячністю згадував роки навчання у Кіровограді, тодішнього директора Коропа, учителів, які не тільки створили гарну теплу атмосферу у школі, а й дали грунтовні знання.

Тож ми вияснили і документально підтвердили, що Олександр Мефодійович Маринич навчався й закінчив школу саме у місті Кіровограді, після чого у 1937 році вступив на навчання на геолого-географічний факультет Київського університету.

Подальше його життя поглинув вир подій нашої держави. У 1941 році, закінчивши 4 курс, одразу на початку війни разом з першими 150 добровольцями з числа студентів та викладачів університету пішов на фронт. Він брав участь в обороні Києва, де у боях неподалік від села Пирогово був тяжко поранений, що давалося взнаки протягом усього життя. Після майже річного лікування, у 1942 році в евакуації успішно закінчив Казанський університет за спеціальністю «географ-геоморфолог». У 1943 році добровільно повернувся до лав армії, воював у танкових військах, був радистом бойової машини, комсоргом танкового батальйону.

Після закінчення війни повернувся до рідного університету, навчався в аспірантурі під керівництвом професора В.Г. Бондарчука, у 1948 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Геоморфологія Подільського Придністров’я», а у 1961 році захистив у Московському університеті докторську дисертацію «Геоморфологія південного Полісся».

Левова частина його життя була присвячена науково-педагогічній діяльності у Київському університеті: 1949-55рр. – доцент кафедри геоморфології, 1956-71рр. – завідувач кафедри фізичної географії, 1956-1968рр. – декан географічного факультету, 1968- 1971рр. – проректор університету з навчальної роботи. Значну увагу у цей час приділяв експедиційним дослідженням, які проводив на території Поділля, Полісся, Придніпров’я, лісостепової та степової зон, у Криму та у Карпатах. Характерним для науково-педагогічної діяльності Олександра Мефодійовича Маринича було прагнення донести до студентства, аспірантів найбільш сучасні фундаментальні наукові знання, навчити глибоко розуміти природні процеси, їх зміни під дією антропогенних факторів, закономірності формування сучасних природних та інших особливостей території України. Його учнями були тисячі фахівців, які працюють у різних сферах в Україні та за її межами.

У 1969 році Олександра Мефодійовича було обрано членом-кореспондентом АН України. Академіком Олександр Мефодійович не зміг стати через посаду міністра освіти УРСР, оскільки дійсні члени Академії Наук не могли займати посади у міністерстві, а у ті часи відмовитись від подібної пропозиції було неможливо.

Наш земляк Олександр Мефодійович Маринич працював міністром освіти Української РСР з 1971 по 1979 рік. За цей час в Україні внаслідок реалізації відповідної державної програми було забезпечено повне охоплення молоді шкільного віку навчанням у середній школі, суттєво удосконалився навчальний процес, запроваджено відповідні навчальні програми, підручники. Було започатковано систему навчання та підвищення кваліфікації керівників закладів освіти. До речі, у 1976 році вийшла книга «Здобутки народної освіти Української РСР», передмову до якої написав Олександр Мефодійович Маринич, де він звертає увагу на актуальні питання розвитку освіти на той час: забезпечення повного переходу до загальної середньої освіти молоді; піднесення якості навчання школярів, активна їх підготовка до суспільно корисної праці; зайнятість дітей через школи повного дня, діяльність груп продовженого дня, розвиток позашкільних закладів і гурткової роботи; розвиток міжшкільних виробничих комбінатів та професійно-технічні училища, трудове виховання та профорієнтаційна робота з учнями; введення у дію і будівництво приміщень шкіл, дошкільних закладів, удосконалення мережі навчальних закладів; запровадження кабінетної системи навчання тощо [3].

Олександр Мефодійович Маринич був видатним українським географом, практично усі віхи розвитку української географічної науки другої половини ХХ століття пов’язані з його іменем. У 1979 році він перейшов на наукову роботу до Академії наук, де працював у складі бюро відділення наук про Землю НАН України, очолював відділення географії Інституту геофізики ім. С.І. Суботіна, на базі якого у подальшому, насамперед його зусиллями, після здобуття Україною незалежності, було створено сучасний інститут географії НАН України, діяльністю якого він опікувався постійно.

Суттєвий внесок О.М. Маринича у формування наукових основ сучасної географії, її теоретичних засад, розв’язання актуальних проблем фізичної географії, ландшафтознавства, геоморфології, розроблення схем фізико-географічного та природно-господарського районування, взаємодії суспільства і природи, конструктивного природокористування, розгортання стаціонарних географічних досліджень, історію географічної науки. Під його керівництвом в Україні були розгорнуті широкі роботи з ландшафтного картографування, вперше підготовлено і видано ландшафтну карту України (1997р.), унікальну тритомну географічну енциклопедію України (1989-1993рр.), а пізніше національний атлас (2003р.).

У творчому доробку Олександра Мефодійовича понад 400 наукових публікацій в Україні та багатьох державах світу, з яких більше 20 монографій, підручників та навчальних посібників, наприклад: «Фізична географія Української РСР» разом з А.І. Леньком, М.І. Щербанем (1969р.), а також П.Г. Шищенком, (1982р.); підручник «Фізична географія України» (разом з П.Г. Шищенком, (2003р., 2006р.), за якими ще багато років будуть готуватись нові покоління географів та інших фахівців.

З ініціативи та під керівництвом О. Маринича географами України було реалізовано широку дослідницьку програму з конструктивних проблем природокористування в Україні, видано цикл робіт «Географічні основи природокористування в Україні», які у 1993 році відзначено Державною премією України у галузі науки і техніки.

Упродовж майже 30 років О.Маринич очолював спеціалізовану раду (тепер при інституті географії НАН України) з присудження наукових ступенів доктора та кандидата географічних наук за спеціальністю «фізична географія, геофізика та геохімія ландшафтів», під його керівництвом та науковим консультуванням підготовлено науковцями 35 кандидатських та 8 докторських дисертацій. Він був опонентом на захисті дисертацій багатьох учених України, Росії, Білорусі, В’єтнаму та інших держав.

Науково-викладацьку роботу поєднував з активною громадською діяльністю. Так, ще у 1958 році спільно з професором П.К.Заморієм було ним було відновлено в Україні діяльність самостійного географічного товариства. Олександр Мефодійович доклав багато зусиль для його розвитку, був віце-президентом (1956-64рр.), президентом Українського географічного товариства (1964-1995рр.), надалі його Почесним членом, членом вченої ради, постійно і плідно займався популяризацією географічних знань. За цей час Товариство стало однією з найбільш авторитетних громадських організацій України.

О. Маринич очолював також Національний комітет географів України і брав активну участь у роботі усіх з’їздів Географічного товариства СРСР та України, діяльності Міжнародного географічного союзу, роботі трьох його конгресів, Програмі ЮНЕСКО «Людина і біосфера», представляв державу на багатьох міжнародних форумах учених, читав лекції в університетах Франції, Німеччини, Польщі, Хорватії, США, Канади, Великої Британії, Словаччини, Швеції, Норвегії, Індії, Куби, Сирії, Лівану, Греції, Болгарії, Угорщини, Японії, керував українською делегацією на ювілейній конференції ЮНЕСКО у 1971році.

Більш ніж за 60 років своєї невтомної праці О.М. Маринич став визнаними лідером, патріархом географічної науки та освіти, консолідатором представників багатьох інших галузей знань, широко знаним та шанованим науковцями багатьох держав світу. Також 10 років був депутатом Верховної Ради України.

Олександра Мефодійовича Маринича відзначено високими державним нагородами – орденом Князя Ярослава Мудрого, двома орденами Червоного Прапора, орденами Великої Вітчизняної війни та «За мужність», почесним званням «Заслужений діяч науки і техніки України», медалями: «За бойові заслуги», «За оборону Києва», «За победу над Германией», «За трудовое отличие» та іншими медалями (всього 24) [7].

25 серпня 2008 року Олександр Мефодійович Маринич відійшов у вічність. На честь 90-річчя від дня народження 22-23 вересня 2010 року на базі географічного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка працювала Міжнародна науково-практична конференція «Фундаментальні проблеми сучасної географії», під час якої відбулось вшанування пам’яті видатного українського географа [7].

Незважаючи на такі значні досягнення і наукові здобутки діяльність видатного ученого-земляка маловідома широким колам громадськості. З метою популяризації його спадщини президія обласної організації Національної спілки краєзнавців України запросила усіх небайдужих природознавців, географів, педагогів та студентів долучитись до заходів щодо увічнення пам’яті Олександра Мефодійовича Маринича на Кіровоградщині, а саме:

• встановити меморіальні дошку на залишках старого приміщення (Пашутінського училища) Кіровоградської середньої школи №4 по вулиці Орджонікідзе, 5;

• започаткувати премію обласної ради у галузі географічних наук та природокористування імені Олександра Маринича;

• заснувати його іменну стипендію для кращих студентів вищих навчальних закладів природничо-географічного факультету педагогічного університету імені Володимира Винниченка та студентів, які досліджують і вивчають проблеми екології та охорони навколишнього середовища Кіровоградського національного технічного університету;

• у відділі природи обласного краєзнавчого музею відкрити тематичну експозицію, присвячену життю та діяльності О. М. Маринича.

Джерела та література:

1. ДАКО. – Ф. 6685. – оп. 1. – Спр. 3. – Арк. 3.

2. ДАКО. – Ф. 6685. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 46.

3. Здобутки народної совіти Української РСР. / Ред. Є. С. Березняк. – К.: Радянська школа, 1976. – 174 с.

4. Олександр Мефодійович Маринич. Біобібліографія / Уклад. Є.О. Колесник; Відп. ред. Л.Г. Руденко. / Біобібліографія вчених України /Національна АН України. – К., 1995. – 66 с.

5. Систематический сборник постановлений Елисаветградской городской думы за 1871-1903 гг. – (Т.ІІ. Составил Л.К. Бренер. – Типиграфия М.А. Гольденберга в Елисаветраде).

6. Тютюшкін Ю. В. Записки Марії Плахотіної. / Ю.В.Тютюшкін // Кіровоградський краєзнавчий вісник. Випуск 1. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2007. – 224 с.

7. Олександру Мефодійовичу Мариничу – 90!. // Географіка. Географічний портал. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://geografica.net.ua/news/oleksandru_mefodijovichu_marinichu_90/2010-09-05-506. – Дата доступу: 30 жовтня 2010. – Назва з екрана.

Підготувала Л. А. Гайда